Державна національна
програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна стратегія розвитку освіти
в Україні, Закон України “Про дошкільну освіту”, Базовий компонент дошкільної
освіти в Україні проголошують освітніми пріоритетами забезпечення гармонійного
та різнобічного розвитку особистості, формування у неї цілісної картини світу,
що спонукає до реалізації особистісно орієнтованого підходу в навчанні
дошкільників.
У забезпеченні
особистісної орієнтації процесу ознайомлення дошкільників з природою,
формування в них еколого-природничої компетентності суттєву роль відіграє
еколого-розвивальне середовище дошкільного навчального закладу. На переконання
дослідників, воно сприяє виникненню у дітей інтересу та елементарних уявлень
про об’єкти, явища природи, розкриває причинно-наслідкові зв’язки та
взаємозалежність природного довкілля і людини як його частини, формує
природодоцільну поведінку малюків, забезпечує набуття ними системи природничих
знань і вмінь.
На важливості створення
розвивального середовища для виховання, навчання і розвитку дітей наголошували
чимало педагогів. Зокрема, цінними, на наш погляд, є ідеї А.Макаренка,
М.Монтессорі, Ж.-Ж.Руссо, В.Сухомлинського, С.Френе, С.Шацького та ін. На
сучасному етапі розвитку дошкільної освіти створення розвивального середовища в
дошкільному навчальному закладі декларується як одне із пріоритетних завдань.
На цьому, зокрема, наголошують А.Богуш, Н.Гавриш, О.Кононко, К.Крутій,
Л.Лохвицька, Т.Поніманська та ін. Ця вимога представлена також і в нормативних
документах, як-от, Базовому компоненті дошкільної освіти. Аналіз
психолого-педагогічних джерел свідчить, що особлива роль у створенні
розвивального середовища для дитини відводиться дослідниками природі
(Н.Горопаха, Н.Лисенко, В.Маршицька, С.Ніколаєва, З.Плохій, Н.Рижова,
Г.Тарасенко та ін.). Саме природне довкілля, на їх переконання, здатне збудити
думку дитини, викликати у неї переживання й емоції від споглядання, стати інструментом
доторку до її душі.
Актуальність означеної
проблеми неодмінно скеровує науковий пошук до спадщини видатних педагогів
минулого, спонукає до аналізу тих ідей, які були цінними десятиліття тому й
залишаються такими наразі. Особливий науковий і практичний інтерес у контексті
досліджуваної проблеми становить творчий доробок Василя Олександровича
Сухомлинського, що містить надзвичайно велику кількість цікавих ідей і цінних
настанов щодо організації спілкування дітей із природним довкіллям.
Аналіз педагогічної
спадщини педагога в межах нашого дослідження передусім потребує визначення
базової дефініції. Так, у широкому розумінні розвивальне середовище
визначається дослідниками як будь-який соціокультурний простір, в рамках якого
стихійно або з різним ступенем організованості здійснюється процес розвитку
особистості. У сучасній дошкільній педагогіці терміном “розвивальне середовище”
позначається “комплекс матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних,
ергономічних, естетичних, психолого-педагогічних умов, що забезпечують
організацію життя дітей і дорослих у дошкільному закладі”.
Зазначається, що метою створення розвивального середовища в дошкільному
навчальному закладі є забезпечення життєво важливих потреб дитячої особистості:
вітальних, соціальних, духовних. Т.Поніманська зауважує, що навчання, виховання
і розвиток дитини повинні відбуватися в атмосфері захищеності, психологічного
комфорту. Це означає, що оточення дитини має бути безпечним як щодо гігієни,
умов життєдіяльності загалом, так і в морально-психологічному аспекті.
Передусім навколишнє середовище повинно відповідати структурі когнітивної
(пізнавальної) сфери дитини, передбачати можливості вільного розвитку ігрової
та інших видів її діяльності.
Таким чином, створення
в дошкільному закладі розвивального середовища пов’язують із забезпеченням
сукупності умов, атмосфери, якнайсприятливішої для прогресивного розвитку
свідомості та поведінки дошкільника. Розвивальними, зазначає О.Кононко, слід
вважати умови, які підживлюють природні сили дитини, сприяють реалізації нею
своїх потенційних можливостей, збагачують знанням основ філософії життя та
практичними навичками, вдосконалюють їх, забезпечують усвідомленість,
культурність, міцність; позитивно впливають на становлення особистісного досвіду,
формують реалістичні образи світу та власного “Я”, елементарну систему
морально-духовних цінностей, корисні гармонійному розвитку, базуються на знанні
вікових та індивідуальних можливостей вихованців.
Одним із елементів
розвивального середовища ДНЗ є природне середовище, простір, основне
призначення якого – природне, ненав’язливе ознайомлення дітей з навколишнім, їх
введення в таємничий світ природи, частинкою якого вони є. Природне середовище
вважається розвивальним за умови, якщо воно сприяє становленню у дітей
цілісного сприйняття природного довкілля, прояву інтересу до нього; оволодінню
елементарними уявленнями про явища та об’єкти природи, взаємозв’язки між ними;
розвитку у дітей емоційно-ціннісного ставлення до природи; формуванню навичок екологічно
доцільної поведінки [1, 300].
Педагогічна спадщина
В.Сухомлинського містить неоціненний досвід організації саме такого середовища
для розвитку, навчання і виховання дітей переддошкільного віку. Зокрема, ним
стала відома нині на весь світ Школа під блакитним небом або ж Школа радості –
місце на лоні природи, де дітей поглинав процес пізнання, де вони, споглядаючи
природні об’єкти і явища, навчалися розповідати про них, складали казки й
оповідання, активно включалися в процес творчості, де відбувалося формування
бережливого, по особливому трепетного ставлення до природного довкілля.
Педагог так описує
перший день існування Школи: “ ― Діти, ми йдемо до школи. Наша школа буде під
блакитним небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею, на винограднику, на
зеленому лузі. …Ми пішли до виноградної алеї. В тихому оточеному деревами
куточку, розрослися виноградні лози. …Тут панувала тиша, звідси, із зелених
сутінок, весь світ здавався зеленим. Ми розсілися на траві. ― Ось тут і
починається наша школа. Звідси будемо дивитися на блакитне небо, сад, село,
сонце”.
В.Сухомлинський
зазначав, що в основу існування Школи було покладено ідею природовідповідності.
Він писав: “Дитина за своєю природою – допитливий дослідник, відкривач світу.
Так нехай перед нею відкривається чудовий світ у живих фарбах, яскравих і
трепетних звуках, у казці та грі, в особистій творчості, в красі, що надихає її
серце, в прагненні робити добро людям. Через казку, фантазію, гру, через
неповторну дитячу творчість – вірний шлях до серця дитини. Я буду так вводити
малюків у навколишній світ, щоб вони кожного дня відкривали у ньому щось нове,
щоб кожний наш крок був мандрівкою до джерела мислення й мови – до чудової
краси природи. Дбатиму, щоб кожний мій вихованець зростав мудрим мислителем і
дослідником, щоб кожний крок пізнання облагороджував серце й гартував волю”.
Отже, на переконання
дослідника, для повноцінного розвитку дитини потрібне живе спілкування з
природою. При цьому педагог зауважував: “Спостереження мають осмислюватися і
запам’ятовуватися. Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ і
природа постійно живили свідомість дітей яскравими барвами, картинками. Ми йшли
в природу вчитися, думати, спостерігати”. Таким чином, наслідуючи
прийоми і методи видатного педагога, потрібно вчити дітей спостерігати, думати,
мислити, милуватися і захоплюватися природою. Тому більшість занять з
ознайомлення з природою в ДНЗ бажано проводить на свіжому повітрі.
